Чому ж так солодко тоді,
Коли торкаю подумки вуста її?
Чому ж так радісно стає,
Коли натхнення й сил вона дає?
Можливо, це кохання,
Де світу таємниць пізнання…
Де у її вустах весь мед життя,
Де у її очах весь сенс буття!
Хтось закричить, що то неправда…
А я змовчу й нічого не скажу,
Бо то для мене страшна спрага —
Не бачити її бажественну красу…
Богдан Татаренко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
