Стріляй

Слова лунали серед поля бою,
Про що вони ніхто не чув.
Можливо про любов, майбутню долю…
Знов ж таки ніхто не чув.

Не чути було серед крику, болю,
Серед метушіння і хлопот.
Скільки сказано там було жалю,
Стільки ж було вилито чеснот.

Перебиті вороги падають додолу,
Так їм хочеться на «волю»,
Так їм хочеться додому,
Але ж самі скоротили собі долю.

Лиш одне, майже бездиханне тіло,
Вимовить героям нашим «Не подганяй»,
Знаючи, що скоро буде діло,
Але з болі вимовить лише «Стреляй».

Мають рузькі знати, знати «наизусть»
Доля їхня в Україні – пекельна мука,
Вдома чекатиме їх тільки «грусть»,
І з життям наступить в них розлука
Лікіанна