Стою на межі світла й пітьми,
де кожен вибір — вирок долі.
Я — Адвокат Душі самої,
що б’ється в пастці власної волі.
Не захищаю я злочинців,
не виправдовую гріх.
Моя мета — знайти істину,
навіть коли вона — як стих,
що шепоче у тиші ночі,
коли всі сплять, і тільки совість
веде безстрашний діалог.
Я — той, хто ставить під сумнів
очевидне, хто риє глибше,
щоб знайти корінь правди.
Бо навіть Дявол має право
на голос у суді людському,
де кожен вирок — лише тінь
від світла, що ми називаємо добром.
Моя роль — не виправдання,
а розуміння.
Бо хто ми, як не ті, хто шукає?
Хто ми, як не ті, хто питає?
І хто ми, як не ті, хто сміє
зазирнути у безодню,
щоб знайти себе?
Так отже, я — Адвокат Дявола,
але не слуга пекла.
Я — суддя совісті,
що стоїть на межі,
де правда й брехня
зливаються в одне.
І лише в цьому єдиному
я знаходжу себе.
Дмитро Зенкін
