Вдивляється із смутком край вікна
І вірить тільки в диво Вероніка.
Змиритися не хоче, що одна,
З надією чекає чоловіка.
Пішли всі добровольцями на фронт,
Щоб Україну -неньку захищати.
Як рідко ми говоримо про це.
Всіх терористів будемо карати.
Загинув хтось в окопах тих великих,
Залишились без батька дітлахи.
Сил вже ніяких нам не вистачає,
Співають дуже жалібно птахи.
Забити якось цвяха треба в стіну,
Полагодити шафу треба теж.
А як же важко та й без чоловіка
Тендітній жінці зробити це авжеж.
В молитві щирій Господу голосить,
Питання, плач, подяку, для Отця,
Бо тільки Він нас захистить плечима,
А за вікном хурделиця гуля.
І Бог завжди на поміч поспішає,
Бо Він є Батько вдів всіх і сиріт.
Навіть, коли ніч темна наступає,
Почує й допоможе серед бід.
Послухайте вдову, вона розкаже,
Як бачила не раз безліч чудес.
Надіється вона на Божу милість.
Так віри відбувається процес!
Сам Бог перевіряє її віру,
Говорячи: Я—Батько твій, Господь!
Хоч зло іще не раз буде траплятись
Та Я зміцню твій дух і твою плоть.
Моліться діти та жінки, тримайтесь
За Руку, яка милість знов подасть
Війна ще не зупинитися – це точно,
Але Господь в образу вас не дасть.
Юрій Сіромашенко
