Так мило дивиться на мене
Вона своїми ніжними очима,
Що моє серденько натхненне
У її двері гучно грима.
Я дивлюся на неї й помічаю,
Як у зіницях вогник пломеніє.
Себе самого в полум’ї втрачаю,
Аж тіло стало й ціпеніє.
На відстані цілунку я від неї,
Що щоки мої аж пашать.
Я міг би присвятити їй есеї,
Та руки до чорнила не спішать.
Причин цього мені не знати,
Як сильно би я не шукав.
Здається, маю щось сказати,
Та прикро вийшло… Не згадав.
Олександр
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
