ТАК МИНАЮТЬ РОКИ

ТАК МИНАЮТЬ РОКИ

Так минають роки́ і птахами несу́ться у вирій,
По собі́ залишають усюди відбитки-сліди,
Дуже швидко летять, хоч насправді вони всі безкрилі,
І спливають хутчіш найбистрішої в річці води́.

Так минають роки́, й озирнутись, бува, не встигаєм,
Лиш відчутно чому́сь помах їхнього па́сма-крила́,
Кожен з них у думках, мов сторі́нки альбому, гортаєм,
Але жодного з них не забрати із сво́го чола́.

Так минають роки́ і лиш досвіду нам додається,
Але жодного з них ми не можем вернути назад,
І ніко́трий із них двічі з нами життям не пройде́ться,
Й відчуваєм в душі неймовірний життя літопад.

Так минають роки́ і гаптують життєві стежини,
Залишають на них навіть по́значки за́вжди якісь,
Що яскраво горять, мов багряні осінні жоржини,
Та ще й кожен із них має в со́бі невидиму вісь.

Так минають роки́ і симфонію грають і грають,
А відлуння її ні на мить у душі́ не стиха́,
Сьому ноту, як шлейф, в дні останні вони розкривають,
Аромат від життя, наче в чашу, у душу вдиха́.

Так минають роки́ і нічо́го не можем зробити,
Є бажання із ними у молодість, юність майнуть,
Мов кохання життя, ми не можемо їх розлюбити,
Лиш в обі́йми до них нам під силу з любов’ю пірнуть.

Так минають роки́ і кружляють із нами у танці,
Кожен з них залюбки нас веде на життєвий паркет,
Шаленієм на нім, наче в пристрасті вірні коханці,
І під зорями слухаєм кожен із їхніх сонет.

Так минають роки́ і на місці вони не тупцюють,
Наче красені-коні галопом несуться кудись,
І малюнок життя шедевральний щоразу малюють,
Після того самі́, наче пісня, здіймаються в вись.

01.09.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

ID: 958340