Я тебе відчуваю між рядків самоти,
Там, де сутінь і промінь наші долі сплели.
Ми не раз помирали у холодних світах,
Та щоразу горіли — і ставали живі.
Там, де світло і темрява — наші сліди,
Де безмежність мовчання торкається снів.
Ми блукали, шукали, та й зрозуміли одне:
Все, що треба для серця — вже поруч, вже є.
Я кричав у безодню, ти мовчала у ній,
Але навіть у тиші ми були не самі.
Бо любов не зникає, не тане, як сніг,
Вона тихо чекає у вічності днів.
Анонім
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
