Я бачу, як кружляє листя клена,
Спадає вниз і знову лине вгору.
Така ж і я – то радісна, шалена,
То падаю у темряву страшну.
Весною світ буяє, наче свято,
І серце б’ється в ритмі юних мрій.
Та осінь фарбує небо в сіре злато,
І душу огортає легкий біль.
Життя – як море: хвилі набігають,
То ніжно пестять, то страшний прибій.
І кожен день – нові сторінки розкидають,
Чи, може, в пеклі власних непростих надій.
Але я знаю – після бурі тиша,
Після дощу з’являється веселка.
І навіть коли доля найчорніша,
Десь поруч світла промінь невеличкий.
Як день змінює ніч, як пори року
Танцюють свій одвічний хоровод,
Так і життя – то вгору, то по кроку
Назад, але завжди – лише вперед.
І в цьому танці вічного кружляння
Я вчуся бачити красу простих речей:
В найтемнішому дні – нове світання,
В найглибшій прірві – міст нових ідей.
Ірина Ігнатенко
