Тарасу Григоровичу Шевченку

Про що ти мріяв наш Тарасе
Коли сидів у бурʼяні?
Молився Богу і не знав
Що будеш жить на чужині.
Ти думав, що твої нащадки
Твою країну продадуть?
І не залишать навіть згадки
Про що твої вірші гудуть.
Твої страждання у дорозі
Життя мабуть перемогло
І захлинувшись у тривозі
У рідну землю понесло.
Я відчуваю в собі зраду
За те, що не така як ти
Не зможеш дать мені пораду
Позбутися як самоти?
Твої думки, твої дороги
В мистецьких вічних посланнях
Від зради йшов до перемоги
І не зламав тебе твій страх.
За батьківщину Україну
За мирний, братський твій народ
За чарівну та соловʼїну
Багату мову без банкнот.
Я дякую тобі Тарасе
За те, що з нами ти навіки
За те, що ти писав весь час
І не змикав свої повіки
Клонюся я тобі, поете
За силу в слові, волю в думці
За віру непохитну в себе
За долю жити в вічній муці
Горджуся тим, що ти наш батько
А ми усі твої нащадки
Пишаюсь, що твоє коріння
Дарує нам свої початки.
Ірина Ліфар