Я їхав дорогою з другом пізно вночі, ми поверталися з вечірки (Ми жодної краплі до роту не брали), і раптом він мені каже:
– Я знаю коротший шлях, дай-но я за кермо сяду, за 5 хвилин приїдемо!
Сказав мені мій друг
Я віддав йому кермо, бо був жахливо втомленим, пересів на заднє сидіння і заснув.
Коли я прокинувся, перше, що я побачив, було налякане обличчя друга. «Здається, я заблукав», – сказав він, і в ту ж мить я почув дуже гучний звук, але друг не відреагував.
– Ти нічого не чув? – запитав я його.
– Ні, я нічого не чув, – відповів друг, після чого мені стало ще більш некомфортно. У машині закінчився бензин і зв’язку не було, тому ми вирішили вийти з машини і залишати позначки на деревах, щоб не заблукати.
Ми пройшли, як здалося, близько півкілометра, коли побачили щось схоже на вовка, але це був не вовк, клянуся життям! Воно ходило на двох ногах, і тіло було як у людини. На щастя, воно нас не помітило, і ми пішли далі. Раптом ми побачили машину вдалині, ми вже було зраділи, що нарешті порятунок! Але коли підійшли ближче, зрозуміли, що це наша машина, і тут стоїть наша початкова позначка. І раптом моєму другу стало зле.
– Чорт, мене зараз знудить, мабуть, через стрес…
– У мене в машині є аптечка, а в ній активоване вугілля. Пішли, може, легше стане…
Я відкрив аптечку і побачив, що замість бинтів, перекису водню та активованого вугілля вся аптечка заповнена опаришами. «Що за чортівня?» – запитав я себе, і в ту ж мить і мене, і друга знудило.
Щойно ми трохи отямилися, я знову почув той звук, але цього разу його почув і мій друг. Ми в паніці сіли в машину, і почули, як *щось* наближається до нас…
Ми знову побачили цю тварюку. Зуби величезні — якби вона нас помітила, точно розірвала б на шматки, подумав я.
— Нам треба тікати з цього лісу до біса! — сказав мій друг після того як тварюка пішла. ми, мабуть, хвилин п’ятнадцять сиділи в шоці. Раптом десь вдалині пролунали постріли з мисливської гвинтівки, а потім — крики самого мисливця…
Почекавши деякий час, ми вийшли з машини та пішли назад по слідах від шин, сподіваючись вийти на дорогу. Але було занадто темно, ліхтарик ось-ось мав розрядитися, тому ми вирішили прискоритися. Ми пробігли, стільки скільки змогли, але друг сказав, що до дороги ще йти та йти, як до Києва рачки.
І раптом ми побачили неяскраве помаранчеве світло, що виходило від якоїсь хатини.
— Цієї хатини тут не було, коли я їхав сюди, — сказав мій друг. Але мені вже було байдуже: я страшенно хотів спати. Коли ми підійшли до хатини, я побачив, що світло виходило від двох гарбузів біля входу. У будинку сидів старий з рушницею. Ми поговорили з ним, і він сказав, що його звуть «Сірий Батько». Принаймні, так його називали ті кілька людей, що заходили сюди.
Він запропонував нам чаю. Я не відмовився, а мій друг вирішив просто налити собі води. Старий приготував чай, я випив і пішов спати.
Я прокинувся десь через пів години через гучний звук. До кімнати забіг Сірий Батько і сказав, що нам з другом треба тікати, бо прийшло **Воно**. Він відкрив сейф, що стояв у кутку кімнати, дістав з нього револьвер і сунув мені в руки.
— Біжіть! Я його затримаю. Ви молоді, вам ще жити й жити! — крикнув він.
Ми кинулися бігти. Позаду пролунало два чи три постріли, і все стихло. Ми сподівалися, що Сірий Батько вбив це чудовисько, але нутром відчували, що треба готуватися до найгіршого…
Ми втекли від будинку так далеко, як тільки могли. Поки бігли, я вирішив подивитися, що за пістолет дав мені Сірий Батько, і чи є в ньому кулі. Це був якийсь револьвер із повністю зарядженим барабаном на 6 патронів. Я сподівався, що цей револьвер мені не знадобиться, тому що стріляти я зовсім не вмів. Дідусь якось намагався навчити мене стріляти, але в мене все летіло мимо, тому він кинув ці спроби.
— Слухай, може, краще віддай пістолет мені? Я ж все-таки колись морпіхом був, — сказав мій друг. Я погодився з ним, тому що в моїх руках цей пістолет був просто купою металу та свинцю.
Після того як я віддав пістолет другові, ми вирішили трохи відпочити біля великого каменя. Він був розміром із невеликий фургон, і за ним можна було легко сховатися. Мій друг, окрім того, що був морпіхом, як я вже казав, ще й був досвідченим виживальником і вмів робити інструменти в диких умовах. Він зробив мені ніж, і хоч він був доволі тупим, це все ж булс якась зброя, якою я міг користуватися.
Коли ми трохи заспокоїлися, позаду раптом почулися швидкі кроки. Ми вже подумали, що це та тварюка, але це був Сірий Батько. Він сказав, що зміг трохи відірватися від тієї тварюки, викинувши свою рушницю, і що вона, напевно, зараз нас шукає. Він запропонував нам або тікати, або готуватися вбити її. Як тільки мій друг збирався сказати, що ми збираємося її вбити, почулися швидкі кроки напіввовка, і я, як тільки його побачив, відразу кинувся на нього й намагався вдарити своїм імпровізованим ножем по горлу, але все було марно — у цієї тварини була надто міцна шкура. Одним потужним ударом напіввовк відкинув мене до дерева. Я вже був готовий попрощатися з життям, коли ця тварюка кинулася на мене. Але в цей момент друг випустив весь барабан їй у патилицю, і вона впала замертвр в кількох сантиметрах від мене.
Після нашої перемоги ми десь через півгодини знайшли дорогу, і як тільки у друга з’явився зв’язок, він одразу викликав швидку. Коли нас усіх привезли до лікарні, нас із Сірим Батьком підлатали. Після цього ми десь у далині почули вовче виття… Кінець
Владислав
