Вона прийшла до мене в ніч без Бога,
Вуста — як кров, що зійшла з клинка.
Її подих — отрута старого пророка,
Очі — безодня без дна й берега.
Під вітром ішли за нею Амдукіас і Гусіон,
Шепочучи прадавні ймена царів.
У сріблі волосся — тінь Астарота,
У шкірі — відлуння забутих жниварів.
Вона несла у долонях нічну корону,
В’язала з пристрасті й жаху вузли.
Її тінь — як печать Соломона,
А серце — могила для чужої хвали.
Вона — що зреклася трону й ланцюгів,
Що зриває з янголів крила.
Де проходить її слід серед диких снів,
Лишаються шепоти Лерайя і Хіма.
І я зітру з себе образ живих,
Щоби стати її обраним прахом.
Хай Азазель співає за мною мотив,
А Валак — вкриє останнім страхом.
Микита Литвиненко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
