Твої очі немов поцілунки ночі:
Такі ж темні і трохи сумні,
І у них є таке щось нестримне, пророче,
І світяться зорі-вогні.
Я тону в них, та знаю – вони не мої,
Й не бачать в мені океану,
Не світять мені їхні зорі-вогні,
Й не дивляться як на кохану.
Я мушу втікати від них якнайдалі,
Щоб вберегти серце й душу,
Та ось вони тут: лукаві й зухвалі,
Я не втікаю, а мушу.
І кров закипає, о боже, невже
Ці очі вже стали ласкаві.
І все ж не мої, але вже не чужі
Ці очі зухвалі й лукаві.
Я в темряву світло до них піднесу
Й по вітру розвію печалі,
Навчу їх шукати у всьому красу
Ті очі палкі і зухвалі.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
