Здається іноді, що ти малий,
Загублений у вирі днів безмежних,
Та хтось твій образ береже чарівний
В своїх думках і спогадах бентежних.
А хтось сміється, згадує твій жарт,
Що якось ти сказав в веселу днину,
І в серці береже цей світлий скарб,
Як сонця промінь у важку годину.
Он хтось тримає чашку дорогу,
Що ти колись віддав йому з любов’ю,
І гріє душу, наче на снігу,
Цей дар, омитий золотой рукою.
Твої слова живуть в чужих серцях,
Як зерна світла, кинуті у землю,
І хтось, згадавши тебе на шляхах,
Знаходить сили і наснагу щемну.
Не думай, що твій слід такий малий –
Він залишає відблиск у просторі,
Бо кожен крок, хоч був він і невдалий,
Лишає світло у живім отворі.
Ірина Ігнатенко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
