Сцена вогнями палає,
А за кулісами — пітьма.
Там слова, як змії, шиплять,
І правда в кайданах сама.
Лицедії в масках гуляють,
Їх жести — як вивірений блюз.
Вони обіцянки роздають,
Та вірити вже не змусять.
Гнила політика — це гра,
Де честь — лише старий декорація.
І кожен хід — як випробування,
А на кону — мільйони доль.
Вони будують міст з піску,
І кличуть нас його пройти.
Та знаєм ми: хто впаде в ріку,
А хто лишиться на мості.
І все ж у цьому театрі тіней,
Де брехня — головний сюжет,
Є тихі голоси людей,
Що правду в серці бережуть.
Нехай облуда править бал,
Нехай слова — як піна з губ.
Ми знаєм: час розвіє чад,
І знову засяє світло зруб.
Бо гнила політика — це лише тінь,
А життя — це щось більше, ніж гра.
І хто б що не казав, не робив,
Правда завжди знайде свій шлях.
Дмитро Зенкін
