Те, що тримає тебе

Я плентаююсь шляхами толерантності.
Розцінюю тільки вагомі наративи.
Боючись відчути по істину вірні мотиви,
Боюся почути справжнє ім’я Бога.
Молюся тільки коли наступає горе,
Веселюся у миті страждання
Але бачу себе зсередини і задаю питання.
Мушу отримати кохання,
Чи все таки світове визнання?
Хтось все таки сильно суворий,
Аби дозволити бути собою,
І мати думки коштовні й достойні.
Стрибаю із сьогодні на завтра,
Плануючі дні якомога тісніше,
Будучи на диво здоровою,
Я не прагну стати випадковою,
Аби для всіх бути якомога зручніше,
Хочу по справжньому відчути:
Сором, сльози, гнів, страх і сумління.
Бути чіткіше у момислах і діях,
Банальних речах і примітивних хотіннях.
Інколи бути до себе ніжніше.
Бачити справжнє, істинне, повноцінне.
І мати своє, власне, рідне і цінне.
Аліна Лозінська