Він біг назустріч своїй смерті.
Вона його чекала вже здавна́.
Дивився він на неї й зорі меркли
Почувши лиш одне її ім’я.
– О, Роуз.., моя чарівна і неперевершена,
Складу життя до самих твоїх ніг.
Можливо ця історія не буде вже завершена,
Але зробив би все, що тільки б зміг.
І ось, йшов час і вирок біг неспинно
Поперед нього. Він не помічав.
Він бачив лиш її у сукні неймовірній
Й майбутнє щастя, фінальний причал.
Але пішло зненацька не по плану
Усе, що на фантазував в останню мить.
І пробираючись крізь вирішальну браму
Лиш ціль він мав:
Не дати руку її смерті ухопить.
Він йшов до цілі так завзято,
Як й обіцяв, робив усе, що тільки міг,
Аби хоч раз ще заглянути в оченята,
Й почути ще разочок її сміх.
Він встиг. Йому усе вдалося,
Вона врятована, здається смерті вже кінець
І він погладжував її волосся,
І від наручників він потирав синець.
І все було би добре, вже фінал.
Та двері мають надто мало місця..
У неї вийшло подати сигнал,
Але їм довелось назавжди розлучиться.
Та щоб там не було, вона його кохала.
І він її. Безмежно й палко, весь сюжет.
Любов їх навіть з часом не пропала.
Про неї свідчить синій амулет.
Polina Honchar
