Дивлюсь на небо — сонце й тепло,
Усе в ту мить для мене згасло.
Залишив слід лиш спогад днів,
Як поруч ти була, любив.
Ти пішла тихо, мов тінь лісова,
Слів не сказала, зникла, як весна.
І в пустоті залишився я,
Лише тиша, мов нічна зоря.
І якби знов усе вернулося назад,
Знав би, знов би втратив тебе, як сад.
Безсонні ночі, апатія й згоряння,
Моя душа втрачає силу, мов дихання.
Пробую в думках тебе повернути,
І в кожній мрії знов тебе зустріти.
Та вранці пусто — тільки тінь одна,
Твій образ мерехтить у снах щодня.
Моя світла й ніжна,
Твоя усмішка — зірка, далека й близька.
Ти, мов промінь, мене зігрівала,
Та часом, мов вогонь, обпікала.
Ніхто не знає, як тебе бракує,
І кожна мить твій образ малює.
Та повернути все назад не зможу,
Лиш в пам’яті твою любов зберегти спроможусь.
Костянтин Мазурак
