Ти відьму покохав на своє лихо

Ти відьму покохав на своє лихо,
якій кохання зовсім не потрібне.
Вона тобі на вухо прошепоче чари стиха;
в очах її танцює місяць срібний.
І хоч дарує свою ласку і любов,
проте словами причаровує лишень.
Ти не згадаєш жодних молитов,
впиватимешся соком стиглих черешень.
Ти відьму покохав — і душу їй віддав,
а вона пограється та й кине.
Не раз навколішки перед нею упадав,
тепер же ти загинеш…
Не зможеш приручити відьму — вільну птицю,
бо їй незнанні жодні ґрати.
Вона злітає на мітлі безстрашно в грозовицю,
і годі там її шукати!
А сміх дзвінкий луною рознесеться,
в твоїй душі погасне сподівання.
До тебе більше, друже, не вернеться.
А ти без неї не доживеш до рання…
31.12.2022
Мотря Рутенія Черлена