ти гниєш немов квітнеш

я гнию під столом і відлякую ликом духів
черпай черпай свою повінь
я питиму з річки
всохлої

ти гниєш – немов квітнеш
і джмелі все тягнуться лапками
повінь сходить заходять гори за сонце
небокрай
за пагорб

ти чаруєш світ божий
я розчаровую
людські вигадки
помирати – дорого
жити – дорого
гнити – весело
(трохи
соромно)

ми різні: ти знаєш
що ти
людина
я знаю
що я –
тіло
тло
орудний
відмінок
відсутні
крила

ти гниєш немов квітнеш
я гнию наче хочу
згаснути
вмерти
зникнути
Анастасія Іванова