Ти любиш сміятися, любиш плакати,
Проживаєш життя божевільними ритмами,
Розплачуєшся за все потрійною платою,
Щось змінюєш щодня, не живеш алгоритмами.
Ти мрієш про спокій та щасливі хвилини,
Слухаєш серце, яке вистукує по-різному,
Ти вже давно не маленька дитина,
Яка налякана обличчями грізними.
Ти надто красива, щоб тебе не помітити,
Надто палка́, щоб тобою не обпалитися,
я не завжди тебе розумітиму,
але це не забороняє за тебе молитися.
Я постійно підживлююсь твоєю вродою,
Забуваю про все, що під серцем сиділо…
тому що ти носиш сорочку мою з великою насолодою,
І ти слухаєш музику мою, хоча, впевнений, що через силу.
Ти не виносиш брехні, як і вона не виносить тебе,
Ти божеволієш від правди, яка тебе розриває,
Пливе на повну потужність твій уявний корабель,
Який з далеких країн завжди додому повертає.
Ти чекаєш на щастя, яке від тебе звалило,
Ти живеш лиш вірою у мрії нездійсненні,
Твої втомлені руки марнують сили на вітрила,
Ти втомилася вертітись у ритмі музики скаженім.
Ти не любиш тепло, любиш вечір з прохолодою,
Не зважаєш на минуле, яке у серці десь засіло,
І все ж…
Ти носиш сорочку мою з великою насолодою,
І слухаєш музику мою, хоча, впевнений, що через силу.
