Ти ступаєш спокійно, неквапно торкаєшся краю,
Залишивши позаду всю тугу й їдкий тютюновий дим,
Чим здивує життя – і досі не знаєш,
Просто тішишся станом мінливим своїм.
Просто мружишся від того світла, що дно пробиває,
Відпускаєш гріхи, обростаєш новими знову,
Спопеляєш майбутнє, минуле ж за нитку тримаєш,
Бо ти знаєш: усе це не є випадковим.
Повертаєш туди, де джерела б’ють струмом цілющим,
Де не знайдеться місця пустим нісенітним пліткам,
Де тебе від чужої брехні вже не буде плющити,
Де й собі вже не будеш брехати сам.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
