тобі

сумую дуже за тобою,
і ніби всі зійшли вітри.
до поки ніч підвладна мною,
я бачу твої дивні сни.
і день захмареним притоком,
з пронням сонця у руках,
затопить світ одним лиш кроком,
а я залишусь у думках.
вогнем запалені зірниці,
як зорі розквітають знов.
розплющивши від сну зіниці,
оговтаюсь від гулу й сов.
дива чарівні бачу чітко,
але не роздивлюся вже.
бо ти стрілаєш дуже мітко
і не врятувати вже мене.
твій погляд став для мене скарбом,
а очі діамантами в пісках.
не буде слово моє марним,
пам’ять ляже у кістках.

д.п