Чи схожий я на нього в твоїх снах?
Чи шукаєш його страх у карих моїх очах?
Ті різкі рухи, риси, рідний силует.
Та я не він, хоч бачиш ти його портрет.
І тягне мене біль, що серце обпікає.
Чому ж його тінь в мені ти шукаєш?
Шукаєш, гукаєш, не можеш знайти
Блукаєш в минулій брехні своїй ти.
Я поруч, живий, і я дихаю тут.
Та погляд твій далі веде свій маршрут.
Моє ім’я мовиш, та в голосі тиша,
Ти не бачиш мене, а лиш тіні колишні.
Хто я для тебе? примара? чи сон?
Чи не його ім’я шепче насправді твій тон?
Я інший, я справжній, я той, хто є тут
Чи зможу колись я вибратись з твоїх пут?
Кричу я в безодню, у спробах знайти
Того, що шукаєш ти в образах тих.
Того, що не знав я, і ніколи не бачив,
Та лиш ім’я його для мене, немов болюча віддача.
Я бачу, як тягнеш ти образ крізь час,
Як слід його тіні торкається нас.
Та я — не той голос, що згадався тобі,
Я світло, яке може бути в імлі.
Крізь прірву мовчання я руку простяг,
Хоч знаю, твій погляд минулим пропах.
І скільки не кричав би: "Я тут,лиш Поглянь!"
Ти все ж обираєш лиш давню омань.
Мій голос затихне, зірветься душа,
Та я все ж залишусь, хоч біль поїда.
Бо люблю тебе справжнім, без масок, без слів,
І навіть тоді, як залишусь без сил.
Надіюсь, що колись зрозумієш, як сильно любив.
Тож поки ще світло у серці горить
Я стану твоїм, якщо зможеш любить.
Ліна
