Крізь сірі будні, мов крізь дим,
Пробився усмішки промінь ясний.
Вона була — мов день з весни,
Що затьмарив Афродіти нимб.
Я й досі в серці не знайду
Нікого ніжнішого на світі,
Хто поглядом одним, в одну лиш мить,
Зумів у душу внести незгоду.
За шість годин — без зайвих слів —
Вона мене, мов грім, зразила.
І я, як Фрейр, в печерних гротах
Шукаю відповідь, якою має бути моя жертва, щоб сердце Герд знов змогло цвести
Чи зірку мені зірвати
Чи бузок їй нести у жмені?
Лиш би в очах її знайти
Весни вогонь, кохання порив
У погляді — весь світ для мене,
У сміху — музика весни.
Хай знаю: був я не перший…
Та вартий шлях той боротьби.
Твій погляд — полум’я і вітер,
Твій голос — пісня із небес.
Я між страхом: ризикнути, або жаліти до останньої хвилини
Та я не звик тікати від бою,
Не знаю ані страху, ні кайдан.
Я серце кладу під зорею,
І йду, мов лицар, крізь туман.
Богдан
