Зі льда той вітер,
Що на мЕні рве одежу.
Зі скла ті сльози,
Що стікають по щоці.
Зі сталі м’язи,
Що ведуть мене до вежі.
Із тонну важить сумка на плечі.
Тільки мету перед собою бачу всюди.
Роблю, що мушу та всі сили віддаю.
Бо за моєй спиною живуть люди,
Їх молитвАми тільки й досі я стою.
Йду по камінню гострому, крутому.
Повзу в багнюці та під мокрим снігом сплю.
В окопі, який став на цей час домом,
Я за собой тримаю націю свою.
Мовчу від болі та кричу про щастя.
Ціную тепер мить,
А не прожитий вік.
Простий, не молодий вже роботяга.
Я той, хто відвернутися не зміг!
Дяка всім чоловікам, які в поважному віці стали до лав ЗСУ!!!
Катерина
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
