Не знаю, що й коли зі мною сталось.
Чи то воно завжди в мені ховалось?
Душа моя крізь руки тягнеться творити
Й життя без цього складно уявити.
Бо вже назад не бачу вороття
І в цім, мабуть, і є моє буття.
В мистецтві я вбачаю насолоду.
Жадану надає воно свободу.
Свободу волі, мислення і дій.
Породженням приходить моїх мрій
У світ твердий і часом скутий.
В свої думки де кожен взутий.
І я надіюсь, що моє творіння
У світі тім лишить насіння.
Красою в серці проросте,
Що перед тим було пусте.
Бо що ж тоді я за митець,
Як не торкаюся сердець?
Іван Позняков
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
