Осінь розносе листву по алеях,
Вже не так лагідно вітер до рук.
Хмариться в сірому тьмяному небі,
В повітрі розрідженнім дощіка звук.
Він не ляка, не прогонює з парку,
Не холодить, а приємно змиває, З мого обличчя залишки смут.
Бігають дітки по лужах широких,
Стрибають, ніжками тупотять.
Батьки б їх забрали, але розуміють,
Що тії розваги їх так веселять!
Згадують своє дитинство чудове,
Як грались вони по зелених дворах.
Як стрибали, бігали як навіжені,
Їм невідомий був зрілості страх.
Тепер все інакше, гуляючи містом,
Все менше любуються його красою.
Додому з роботи йдуть поспішаючи,
Чекаючи вдома тепла і покою.
Осінь нас в зиму жене неминуче.
Стрімко міняє тепло на сніги.
Скоро по парку не листя яскраве-
А в наметах протоптані, кимось, сліди.
Була б і ця осінь, як всі, кольорова,
Яскрава, мінлива, грайливая пані.
Але, третій раз, вже не радує очі,
Бо спаплюжена тая краса ворогами.
Сил і здоров’я нашим захисникам, в ці холодні часи.!
Катерина
