Боже мій як тривожно
Пусто, чорно, скільки можна?
Борюся з нею, борюсь як можу
Тримаю віддаль її ворожу.
Зву так атаку панічну
Що затягує у свою вічність,
Де все наскрізь є битим склом,
Просякнутим чистим, дистильованим злом.
Тривожно, тривожно, не можу чекати
Вона просто змушує мене танцювати!
На тому просякнутому отрутою склі
Все більше і більше тонучи в золі.
Вона забиває і ніс, і легені
І вени в яких стихії скажені
Не бачу, все темно і запах не чую
Нігті на стегнах де кров’ю лютую.
Волосся так різко важким дуже стало
І душить, і душить, і вже перестало
Тепер горить, тим полум’ям сивим,
І попіл залишиться в нім рудогривим.
На запах це все як той нічний жах,
Що чорними руками тягне на дах,
Коли чуєш стукіт власного серця
Й боїшся не чути тих гулких терцій.
Чую, відчуваю як ханахакі
Але в серці в мене реп’ях, а не маки
Ялинка, кактус чи просто голки
Яких під шкіру пхають залюбки.
Це як ханахакі, але без любові
Це як орхідеї, що пахнуть не кров’ю
На смак це як повний відчай і час,
Який сірим оком плаче про нас
На шиї добре відчуваю я пальці,
З чорними нігтями вдень, а не вранці,
А потім довго руки болять
Чорний лак і нігті ніби киплять.
Я під водою, топлюся у позі,
Сама вже не знаю море чи сльози
Лиш важкий електричний заряд
Не достатньо щоб вбити, але удари підряд.
І в воді так погано чути
Крики, але не важко відчути,
Горло болить, вода тут солона
Сльози чи море? Й запах лимона.
І всюди прозорий колір мажора:
Чи ре, чи фа, або соль мінора
Здається, я бачу зірку словами
Хіба це важливо? Ніякої драми!
Жодного епітета, алегорій у прозі!
Най читач сидить на морозі!
Так! Трилер, психологія, ангст
І в жанрах не драма, в кінці – реверанс.
Реверанс на кістках, просякнутих ядом
Відчуваю як хтось падає задом,
А ще вагу тих танцюристів,
Що будуть гасати й розносити кістки.
Кістки прорублені разом із плоттю
Сокирою з кривавою тою печаттю
Так, і сокира тупа, я відчуваю
Й іржа в дереві, покритому сталлю.
Нічого, все добре, рахую до трьох.
Живіт скрутило, мабуть, там вже мох!
Тихше, спокійно, вернись у цей світ
Ооо так, і назад до тих бід?!
З цього небуття мене не забрати
А спробуй, давай, порахувати
Вибирай – або запах крові
З веселощами, де ноти шовкові.
Чи атака – панічна, страшна,
Пекельне горіння і тривога липка
Вибирай – смерть чи страждання
І чим скоріш вмерти непереборне бажання.
Раз… Барабани! Шум! Гул! Сирени!
Скрипка, велюр, криваві арени.
Два… Полум’я відчай і жах
Крик, знов повітря, нервовий крах.
Три… Білий шум, відчуття, дихати змога
Повернення в світ, а далі… тривога.
Псі
