Тривожний крик…
неначе зойк лунає…
Дивилась знизу тиша на політ,
Птахів від себе осінь відпускає,
У сумі погляд кидається вслід.
Світило сонце,
вітер дихав в спину,
Виднівся обрій,
здалеку стрічав,
Вдивлявся погляд
в нечітку картину,
В безмовній тиші
все ще проводжав.
Потусклим листям
осінь шелестіла…
Плескала хвиля
в зіллі, осоці…
За небокрай
вже зграя відлетіла,
Сльозою сум
котився по щоці.
01.03.2024.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
