Велике місто. Ресторан в готелі.
Високий, статний, сильний чоловік
Ввійшов і сів, оглянув все довкола.
Він нервував, чекати він не звик.
Пляшку вина червоного, будь ласка,
Букет троянд і свічки принесіть.
І саму кращу, найніжнішу жінку
Мені сюди негайно приведіть.
Офіціант вклонився низько і покірно,
Приніс троянди, келихи, вино.
І чоловік побачив, як шикарна жінка
Спустилась сходами, шукаючи його.
Краса її вражала всіх навколо.
Вона була як казка, як весна.
Та очі бýли болісно сумними,
Й не посміхались ніжнії вуста.
Свічки горіли, полум’я тремтіло.
Тремтіла ніжна зморена душа.
Він випив келих, потім випив другий.
Налити жінці він не поспішав.
Він спопелює поглядом ту жінку.
Він власник тіла, але не душі.
Його нутро безмежно тріумфує.
Вона спокою хоче у тиші.
Пелюстки квітів він поклав на ліжко.
І сукню скинув для любовних втіх.
Він огорнув красу її собою.
Почув у відповідь він божевільний сміх.
Душа її не хоче більше бруду.
Свідомість шепче:,, Ти уже ніхто".
Вона як пташка хоче полетіти,
Не тішить жінку в світі більш ніщо.
Ця ніч була потворна і огидна.
Троянди пахли потом і слізьми.
Злиденна буду, без ошатних суконь.
Сказала жінка раз і назавжди.
Шпак Тетяна
