Трішки з гумором про особисте
Казала колись мені мама моя:
"Чого ти така гонорова,
На хлопців шипиш,наче люта змія,
Брикаєш,як в стайні корова?
Гадаєш подивляться на тебе вони,
Худюща,ти доню,як тріска."
А я їй кажу:"М’ясце наросте
Була би здорова кістка"
Такий діалог у нас з мамою був
Майже щодня і щоночі,
Боліла її голова від думок,
А в мене мрії були дівочі.
Та мама мені бажала добра,
Їй доці хотілось порядного хлопа.
Та я тоді була молода і дурна,
Скакала,як та антилопа.
Хотілося принца на білім коні,
Щоби було все і одразу.
А мама казала:"Ой,дівко моя!
Ну хто полюбить таку "заразу",
Якщо у тебе у тій голові
Не холодно і не тепло.
Хіба тільки той,що ріжечки має
Й хай зразу веде до пекла."
Мені ж бо хотілось машину і дачу
І повні валізи грошей,
Ще й кота персидського в придачу,
Бо дуже боюся мишей.
Пройшли,пролетіли ті дні пречудові
Коли можна було все,
Коли молоді були ми і здорові,
А що? -Мене і зараз кудись несе…
Та що говорити,знайшла мамі зятя,
Чи може то він мене перший знайшов
-Усе завертілось,усе закрутилось,
Мабуть то була любов.
Була ж та любов,та чому не була
І ночі місячні були.
Було то давно,та не так і давно
Та вже трохи ми призабули.
Знайшла я кохання своє у житті
І вже тридцять п’ять з гаком.
Живем і виховуєм наших дітей,
Хоча не сумісні за Знаком.
Пишу того вірша,бо хочу щоби
Колись онучата мої прочитали,
Що були ми теж молоді і красиві
І вірно,і щиро кохали.
Писати ще можна багато чого
Та вам вже читать неохота.
Та я не збрешу вам – лягаю вже спать,
Бо завтра чекає робота.
А я й не поет,я тільки учусь,
До пенсії може дотягну.
Та так,як ту пенсію зараз дають,
Скоріше вже ноги протягну.
Марія Грушак. 03.06.2021р
Марія Грушак.
