Жити немає вже для кого,
Трохи для себе поживу,
Було б почати із нового —
Тягне ж в минуле, далину.
Знов без вагань
туди я лину,
В сільську хатину
край ріки,
В навік закохану місцину,
В ті зеленаві береги.
В поля безмежні, колосисті,
В спів жайворонів
заливний,
У споришах
в стежки рості,
В холодний вітер
річковий.
В сади квітуючі, у спеки,
У громовиці із дощем,
Птахи де —
лебеді, лелеки,
Кидають осінь
сумним днем.
У жовте листя під вербою,
В птахів знайомі голоси,
До тої кручі над рікою,
До незабутньої краси.
Хлюпочуть де,
говорять хвилі,
Верби густі
вздовж берегів,
Де бузини ягоди стиглі
І кущ калини вже поспів…
ЗубкоГанна1957@gmail.com
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
