тінь золотого тигра.

тигр золотий пробігає крізь зарості,
що одразу темніють за тином.
з єхидною посмішкою на морді
хитрим поглядом зирить на мене.
у пащі тримає фіалковий цвіт.
розвернувся,
стрибнув у напрямку хати моєї –
до мене стрибками то вправо, то вліво побіг.
все ближче він…ближче…вже ось він!
…я плавно падаю вниз,
спиною на землю (чи на підлогу?…).
протупотів по мені (як наче по мосту!).
пірнає у вазу, зникає у ній!…
тої ж миті здіймаюсь на ноги.
бачу у вазі фіалковий цвіт зі стеблом,
що як наче вена прозора –
пульсує у ній червона холодною кров.
миттєво розквітнув пишнотою цвіт…тої миті зів’яв.
кров наповнила вазу до краю
і тигр золотавий вистрибує з неї.
в очі мені кидає із пащі своєї ту квітку,
що буцімто, щойно зів’яла.
вибиває мордою скло віконне стрибком
втікаючи з хати…та застиг відображенням,
малюнком чітким у дзеркальному склі –
того, що висів на стіні навпроти вікна,
вибив якого тигр золотавий…
посміхаюсь єхидно йому, строю пику, тицяю дулю…
…раптом – стемніло, грохнуло, гримонуло!
падаю я, закриваю голову весь у тремтінні руками.
то тріснув (мов тріснуло тисячі скалок!) бпла.
розлетілись уламки по хаті.
навколо мене замість помешкання –
згарь, руїна, сміття…
життєлюбний, нажаханий я озираюсь… –
не бачу нічого.
не бачу, бо сплю.
у глибокому сні прокидаюся та розумію –
я бачу насправді над головою небо
і навкруги лиш руїна, пустеля.
…а вдалині, поряд обрію, там… –
сидить золотий
задоволений жахами тигр
з поглядом хижим та мудрим.
тінь від нього накрила мене, увесь світ та життя,
будівельне сміття та руїну… –
все те, що лишилось від хати.
Онтойя