У долині солов’ї знову сумно плачуть,
Темна ніч… а в мені знову все кричить.
Я тебе не торкалась… не бачила, але відчувала, як себе,
Ти не знаєш мене, та чомусь в моїй душі твій біль — наче мій.
Тиша линe крізь трави, через зорі,
Я мовчу, але серце не мовчить.
Ти не знаєш мене, ти не в моїй історії,
Але в серці моєму болить… і звучить.
Можливо, колись зустрілись би ми знову,
У безмовних, у моїх невиразних снах.
Я могла б поїхати… побачити тебе, думала, буде ще шанс…
Але ти залишився десь там, у моїх думках.
Ти не знаєш мого голосу, ані болю,
Та я твій — відчуваю… щодня.
Твоя постать — у снах, твоя тиша — в полі,
Туга огортає мене, мов туман,
Хоч ми і не знайомі!
Твоє світло згасло, але ти — в моєму серці,
Ти, чиї очі — віддзеркалювали небеса…
Пам’ять — як пісня, без звуку, без тепла…
Але твоя пам’ять у мені вічно жива!
Kp
