Тінь на порозі

Світло згасає, мов свічка вночі,
Тінь на порозі — біль розлуки.
Серце, наче камінь, в груді лежить,
Час, немов пісок, у долоні тічить.

Ти йдеш. Не питай, чому так сталося.
Дороги розходяться, мов ріки в степу.
Твої кроки — це вітер, що згадує нас,
А мої — це земля, що тримає в полоні.

Де ти? У снах, чи в обіймах чужих?
Чи в серці, що б’ється, немов на війні?
Розлука — це рана, що кров’ю тече,
А час — лікар, що не вміє лічити.

Ми — слова, що розлетілись у пісні,
Два береги, що не зійдуться в ріці.
Але в цій пустці, де тиша кричить,
Я знайду тебе — у тіні на порозі.

Бо біль розлуки — це не кінець,
Це лише пауза між двома душами.
І хоч зараз ти далеко, як зірка,
Твій слід у моїй душі — назавжди.
Дмитро Зенкін