Я бачила тінь, що танцює під ранок,
Вона залишалась, а ти вже пішов.
Зігрітий в долонях холодний світанок
Тремтів, ніби хвиля розбитих розмов.
На вікнах малюють дощі акварелі,
Змивають історії наших ночей.
А ми, наче човники в білій пустелі,
Пливемо без цілі крізь сотні розмов.
Ти кажеш: «Забудь», але як же, скажи?
Коли кожен звук повертає назад.
Коли навіть вітер шепоче: «Біжи»,
А серце стоїть, як закутий солдат.
Та час розіб’є всі замки і кордони,
Як хвиля стирає сліди на піску.
Моя тінь на стінах залишиться вдома,
Зачинена в мою німу тишину.
Костирко Анна
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
