Моє кохання мов та роза,
Таке колюче й пристрасне.
Його краса – як грім і грози,
Стихії вільні невгасні.
Розпуститься бутон чарівний,
Торкнеться сонце ніжних щік.
А в вечорі, мов місяць ясний,
Прийде в обійми моїх мрій.
Тендітний подих, тихий шепіт,
Як листя шурхіт у гаю.
Так серце бʼється й терпне вперто
Лиш вигукнеш : « тебе люблю !»
Повіяв вітер, листя все,
Розвіялося по гаю.
Кохання, наче сон, минуло –
Напевно його вже не було.
Зівʼяла роза – згадка болю,
Її лиш тінь поміж долонь.
Та навіть втрата, навіть доля
Не зрушить в серці ту любов.
Катерина Хоменко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
