Щоранку сонце сходить, і дарма, Бо світ лишає рани, що не гояться. Життя — це коло з болю і страждань, Де кожен падає… та не підводиться.
Навколо пустка, попіл на землі, І кроки тліють, не лишаючи дороги. В очах у всіх – лиш втрачений вогонь, Що вже не гріє, тільки чадить в спробі.
Немає голосів, що кличуть вдаль, Лиш вітер шепче спогади холодні. Цей світ – мов човен, кинутий в пісках, Де хвиль нема, і берег безнадійний.
І день, і ніч не змінять цей фінал, Немає сенсу ждати чи молитися. Бо час давно все поховав, І навіть смерть не хоче тут лишитися.
Рубрум
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
