Ти серед сотень облич, мов тінь, що не минає,
І я бачу тебе, але не можу дістатись.
Серце стискається, кожен крок — як останній,
А натовп, як стіна, не пускає мене.
Я роблю крок, але руки з темряви
Не пускають до тебе, сковують, мов залізо.
Кричу твоє ім’я — і наче гублю його в цій тиші,
Немов не маю права на тебе, на будь-який рух.
Я прошу, натовп, відпусти!
Але його руки — холодні й важкі,
Вони не дають пройти, не дають тебе торкнути,
Ти ближче, ніж колись, але тепер — я не можу.
Ти, мов сновида, що зникла в серці ночі,
І я, розірваний між тобою і темрявою,
Біжу через людей, а кожен крок — це біль,
Ти — переді мною, але я так далеко…
Silent
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
