За що страждаєш, Україна?
Скажи, де є твоя вина?
Ми-українці! Ми-родина!
Та вранці вже прийшла війна..
Розбила дружбу до “сусіда”,
пекельно небо запекла.
Палають в ненависті мізки,
пекучий біль б’є із грудей,
Що то за звір сидить у “миски”,
і сере прямо на людей?
Хіба то “брат”, що плює в душу,
вбиває наших немовлят,
Руйнує дім, і каже:” Мушу”,
невинний погляд кошенят.
Що за сволота, ті *ацапи,
їх ще Шевченко проклинав,
Давно їх треба було гнати,
не тільки він про це писав.
То є не люди, то шакали!
Тварюки, нечисть, всяка шваль.
Їм скажуть “правду” по новинах
і знову занавіс, вуаль.
Квітуча матінка- країна,
зростала, славилась, жила,
Допоки ваше свинне рило,
не вдерлось до її житла!
Та так розплямкалось, як жерло,
що показало яке є,
весь світ прозрів і став уважно,
Дивитись, що воно таке.
“*уській корабль іді на*уй!”
Це гасло вже на все життя!
Ми – Україна! Ми -незламні!
І щиро вірим в майбуття!!!
Городна Яна
