Україна

«Україна» сказав, аж волею повіяло!
Все ж таки здалося, то в тюрмі провітрюють.
Це повітря таке свіже, вільне, йде куди захоче,
А українці сидять тут, і мовчки ляси точуть.
Ні, ні, не всі сидять тут поруч мене:
Дехто з них «руського поєсть схотєлі»,
Інші знаються в законах і в свободі слова,
Треті вибирають кращого для себе й свого роду.
Нам включили телевізор, нам дали цукерку,
А як же цукерки для захисників нашої неньки?
Там мільйонами вмирали, помирають, вмруть,
А в стінах рідного будинку, гроші відрами крадуть.
То скажіть мені, чим краще ми, ніж там оті «спасітєлі»?
Тим що люди мають самі платити за свого покровителя?
Вони віддають своє життя, і навіть більше, свою душу,
А ми не знаємо всю правду, яку нам пулі глушать.
Шевченко б нам сказав: «Браття, вставайте! До бою!»,
Хвильовий би кликав: «За нове життя, за нову долю!»
Нігоян загинув би знову, за святу нашу ж волю.
А ми? Ми тут сидимо, мовчки, забувши про криваву минулу.
Пам’ятаєте кріпацтво? Коли людина була річ?
Коли мріяли про волю, рідну мову, вибір свого.
А у двадцяті-тридцяті, коли мрії розбивали вщент,
Коли голод косив, а терор панував, неначе злий чаклун.
І Майдан? Коли люди встали, щоб відстояти своє,
Коли кров пролилась, а серця палали любов’ю.
А ми? Ми знову сидимо, мовчки, боїмось сказати слово.
Та ж прокиньтесь, люди! Не будьте сліпими!
Бо Україна – це не просто слово,
Це наша земля, рідна мова.
Не соромтесь свого коріння, своєї історії,
Бо в ній сила, в ній мудрість, в ній віра.
Давайте разом будувать нову Україну,
Де панує свобода, справедливість і любов.
Бухта Анна