Розбита. Обкрадена. Зморена.
Залитая кров’ю й слізьми.
Душа неньки плаче, розорвана,
І серце болить від туги.
Стоїть ланцюгами обвішана,
Змушена дихать війною.
Їй розцвіту було обіцяно,
А нині живе лиш журбою.
Стоїть, бо тримають сини її,
Стоїть, бо вмирати ще рано.
Тримають її всіма силами,
Та деякі солять все ж рани.
Болить, тобі рідна, ми знаємо,
Твій біль — це наше, все наше – твоє.
Ми разом катів подолаємо,
Й покажемо світу, яка ти в нас є.
Ірина Ковальчук
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
