Ти — вогнем пекла обпалена,
Ти — кров’ю ворога полита.
Твої поля — могили стали,
Де тисячі душ закричали.
Але стоїш, немов стіна,
Незламна, вічна, сильна!
З-під Чорнобиля вітер віє,
Згадуючи, як земля німіє.
Але тепер — не страх, а гнів,
Бо ворог знову став на спів.
Із Сходу танки заревли,
Але твій дух їх не злякав,
Бо в серці кожного — Майдан,
Бо в кожному — свободи стан!
Маріуполь, Буча, Ірпінь, Харків —
Твої рани, що кричать у пітьмі.
Діти, що в підвалах ридали,
Матері, що синів оплакували.
Але ти — не зламалась, ні,
Ти — як степовий огонь гориш,
Ти — як Дніпро, що тече в віки,
Ти — наша сила, наша мука, наша ліки!
Крилатим гімном в небі грає,
Хай чує ворог — не здолає!
Бо в кожній хаті, в кожнім серці
Живе твій дух, твоє натхнення.
І кожен камінь, кожна річка
Стають тобою, Україно,
Щоб ворог знав: тут — не чужа земля,
Тут — наша воля, наша боротьба, наша сталь!
Ти — як козацький меч у бою,
Ти — як молитва в час лихий.
Ти — наша правда, наша віра,
Ти — наша зброя, наша сила.
І хай ще падають снаряди,
Хай горить земля під ногами,
Ти — невмируща, ти — свята,
Ти — наша мати, Україно!
Слава тобі, що в пеклі стоїш,
Слава тобі, що вірних годуєш.
Слава героям, що в бій ідуть,
Слава матерям, що в серцях несуть
Твою любов, твій дух, твій світ,
Твою надію, що ворог не здолає,
Бо Україна — це вічний бій,
Бо Україна — це вічний стрій!
Слава! Слава! Слава!
І хай лунає це на всі світи:
Україна — це воля, це честь,
Україна — це те, що не вмерло,
І не вмре!
Дмитро Зенкін
