На лоні рідної землі,
Де сонце грає в небесах,
Там, де Дніпро, мов срібло, пливе,
Бринить у серці радісний зв’язок.
Вишиванки, як барви весни,
Селянські руки, що землю плекають,
В них — душа народу, в них — історія,
І в кожній стежці — любов, що не зникає.
В українському селі, де час співа,
Де звуки природи — мелодія дня,
Лунає пісня, що в серці живе,
Про козацьку славу, про волю, про нас.
Там, під небом ясним, у вишневих садах,
Ми віримо в мрії, в красу і в любов,
Бо в нашій душі, як у ріці Дніпро,
Тече сила і гордість, що знову зросте.
О, український прапор, жовто-синій,
Символ надії, свободи, краси,
Вітрила твої вітром надії,
Летять над полями, над нашими мріями.
Кожен стяг — це пісня, що в серці звучить,
Про землю, про волю, про рідний поріг,
Ми разом, як вітрила, підняті в небі,
В єдності нашій — безмежна краса.
Серед полів, де колосся гнеться,
Селяни в вишиванках, як зірки вночі,
Працюють з любов’ю, з надією в серці,
Вони — наші герої, що землю несуть.
В їхніх очах — безмежний простір,
В їхніх руках — сила, що зростає в нас,
В кожному дні, в кожному кроці,
Вони — символи нашої вічної ласки.
У лузі, де квітнуть волошки,
І вітри шепочуть, мов давні казки,
Там, де річка Дніпро, як срібна стрічка,
Тече між селами, даруючи мир.
З ранку до вечора, в небі — зорі,
Село моє — це свято, це вічний обряд,
І в кожній пісні, у кожному слові,
Звучить українська душа, як молитва.
Вітрила на човнах, що пливуть по Дніпру,
Ведуть нас до мрій, до безкрайніх висот,
Ми — козаки, вояки, вільні, як вітер,
Зберігаємо пам’ять, що в серці живе.
Від Канева до Києва, від Львова до Криму,
В єдності нашій — сила, в нашій крові,
Ми — символи надії, любові, волі,
В кожному дні, в кожному році.
В кожному дні, що минає, — історія,
В кожній краплі поту — безсмертна слава,
Ми будуємо мости, де серце палає,
Від покоління до покоління — жива мова.
Слово рідне, як пісня, що лине в небі,
Воно об’єднує нас, як ріка — береги,
В його мелодії — тепло і надія,
В кожному рядку — дух нашої землі.
З-під небесного зору, з-під сонячних променів,
Малюю картину, де пахне весною,
Там, де вишиванки — не просто одяг,
А символи віри, надії, безкраїх мрій.
У кожному стіжку — історія роду,
У кожному малюнку — пісня і крик,
Вони, як зірки, що світять у ночі,
Яскраво вказують шлях до нових висот.
О, річко, Дніпро , ти — наша пам’ять,
Ти — свідок століть, ти — мати, ти — друг,
Твої води несуть до нас спогади,
Про козацьку славу, про мрії, про дух.
Нехай у твоїх обіймах минає час,
Нехай наші пісні лунають у хвилях,
Ми будемо вірити в те, що є правда,
В те, що наш шлях — це шлях до зірок.
Тож зберігаймо, народе, свою символіку,
Піднімемо прапор, з гордістю у серці,
Ми — нація мрійників, вільних, як вітер,
Ми — символи любові, надії, краси.
Нехай наша пісня лунає в усіх куточках,
Нехай кожен з нас вірить у свій шлях,
Бо в єдності нашій — безмежна сила,
В українській душі — вічна краса!
