Спитай дитину, що ж таке слова –
Дитина гордо скаже "мама" й "тато"!
Спитай у пташки, як її маля
Впізнає маму, де пташок багато?
А як трава шепоче із вітрами?
Як квіти просять в сонечка тепла?
Як тихо проситься до хати вечорами
У вікна нічка, що приходить в снах?
І як, маленькі ми, тихенько засинали,
Під колискові ніжні пісеньки.
Ми кожне слово розуміли, хоч й не знали,
Чому ми мали спати, а кіт – ні.
Та й зараз ми без слова рідного – нікуди…
Бо там, де мови нашої нема –
Там є біда, там біль, там є розруха…
Там порожнеча, там нема життя.
Зі словом українським – можна на край світу.
А світ чудово розуміє нашу мову.
Бо хто ж ще не співав "Червону калину"?
І хто не чув про нашу барвінкову?
А було б добре, щоби ми не тільки чули,
Але й і говорили, і співали,
Й читали, й думали… І назавжди забули
Про мову ворога, який нас убиває.
Пора, дозріли як ніколи.
Хай рідне слово буде зброєю в руках.
Хай допоможе материнська рідна мова
Здолати ворогів на всіх фронтах.
Марина Семйоник
