Уява

Скільки всього побачив,
скільки всього почув,
ці сльози на моїх щоках не сохнуть,
цей вогонь в голові моїй не гасне.

Ви для мене всі чужі,
я один лежу ві тьмі,
голос пекла в голові,
смерть моя з букетом квітів
вложить мені ніж в запястя,
тихо шепче, не бійся болю зроби це
і буде тобі щастя!

А вона ріже без ножа,
солодкий – ніжний голос
між зарослів – кущів звучить
можливо сьогодні чи вже завтра
вона зі мною спить.

Та ні це – все моя уява!
Леше твій єдиний дотик в рай мене на мить заніс.
Всім тебе дарують,
лиш я остався в стороні пустий.

А ти живеш незнаючи нічого,
так хай і залешається на вік!
Це – люди, доля чи прокляття?
Та ні це – все моя уява.
Віталій Тарчевський