як дивно жити так… –
у темряві омани.
між відсирілих стін.
дірками диха дах,
з якого на джґутах
гойдаються омели,
зеленим блазнем з них
вишкірюється жах.
спадає у тази
потік речей та речень.
а хтось що сили б’є,
дубасить в тулумбас… –
бентежить спокій твій!
та лінь, і тихість зречень,
самотність боязку
жене тим грюком враз.
…хай гуркотить отам,
у темряві омани,
пульсує де життя…
яке вже не твоє.
там навколо осель
злидення тінь фіскальна –
законолюбна вся,
закон не визнає.
на свари та на крик
з сапетки наче сипле
промови голосні
та приголос шипінь…
а колесо буття
розкручують зі скрипом
злодюжка та лихвар
без жалю та сумлінь.
той вітряковий млин
розмелює буденність
у зливу проливну
та розбиває мить
у водоспад марнот,
де посміхи і чемність
кружляють у танку,
що піною кипить.
…мовчи! перечекай
цей час в бурхливій зливі.
сховай в собі себе,
як гривню в гаманці.
а нетлями слова… –
хай пурхають брехливі.
холодний сьорбай чай.
та їж гіркі млинці.
Онтойя
