Не бачу того, що ти кажеш,
Ба більше, не бачу тебе.
Ти промінь осінній на дачі,
Валіза, вокзали, кафе…
Ти маєш обмеження в часі,
Ти гість моїх драних кишень.
Ти мій найсучасніший засіб,
Життя мого сенсу мішень.
Я залишив тебе на матраці,
Омріяну в тріщинах скла.
Збиратись було не на часі,
Валізи, вокзали, юрба…
Я залишив тебе, моє щастя,
Відтепер не доб’є інтернет
До гаджетів супер-сучасних,
До зойку знайомих людей.
Михайло Нечипуренко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
