У цьому болі — ти
Ця виснажлива боротьба.
Ще й місяця тут не минуло,
а я вже не знаходжу місця —
моє серденько так хоче
хоч вісточку твою…
Усього ж не вистачає — два слова.
«Як ти?»
— в кінці мого тяжкого дня.
Але ж я не слабка, я можу.
Витримаю все сама.
Усі перешкоди, усі незгоди —
пройду, не схиливши чола.
«Ну не доля», — скажуть ті,
у кого кожен день сірий.
Вони не мають кольорів —
я маю.
Та вже не сила
ними щось розфарбовувати…
бо поруч не ти.
І нащо ми тоді зустрілись?
Наше знайомство — без сенсу?
Хіба не для того воно було,
щоб дві душі
щастя творили разом?
У голові — сотні задач.
Всі хочуть розв’язку.
А ти маєш його?
Ні, звісно.
Бо я для тебе —
нічого простішого,
ніж сторінка інстаграмна
з поміж тисяч таких.
І от я знову плачу —
тихо, у свою перину.
Ламаю свою долю
теж тихо.
Ти моє перше.
І — назавжди.
Але не взаємне
те взагалі.
софія
