Фенікс

Війна, вибухи, кров і розруха,
Історію вивчити нам вже пора.
Від страждань вже бракує повітря – задуха,
Чому не замовкне кривава ця гра?
Чому забувають уроки століть,
Де правда розбита в руїнах війни?
Де мир і любов, що повинні нас гріти,
Згубили в пориві безумної гри?
Україна — мов птах фенікс в полі,
З уламків зростає, крізь попіл встає.
Народ її сильний, нескорений волі,
І правда в серцях його завжди живе.
Ми віримо в мир і у світле майбутнє,
Де діти не знатимуть звуку гармат.
Де небо безхмарне і сонце могутнє
Зцілить усі рани — і біль, і утрат.
Анастасія Бондарєва